Зателефонувала Саші її однокурсниця, Світлана, і запросила на своє весілля. Сашка дуже зраділа. Вона взагалі була любителькою галасливих вечірок. Поїхала одразу ж у торговий центр, куnила собі сукню, у день весілля оновила колір волосся, за день зробила гарний манікюр, а за годину – макіяж, що підкреслює її гарні глибоко посаджені очі. Саша увійшла до зали, де проводилося свято, побачила подругу і побігла до неї, знайомитись з її обранцем, адже про нареченого вона нічого не знала. Побачивши нареченого, Сашка не повірила своїм очам. Перед нею стояв той самий Віктор. Щоправда, коли вони зустрілися йому було 35, а вже 40…
– Ви знайомі, чи що? – запитала Світлана, помітивши здивовані очі чоловіка та подруги. – Ну, так… ми… ми були колегами колись… – абияк видавила з себе Саша. Вечір проходив дуже жваво, але сама Саша сиділа осторонь, згадувала, як вона заkохалася у свого начальника, а він і сам почав доглядати її, але незабаром, дізнавшись, що Віктор одружений, вона сама звільнилася з роботи, щоб не лізти в гріх. З очей геть, з серця геть, так би мовити. Хто б міг подумати, що через п’ять років доля зіграє з Сашеб такий жа хливий жарт. За першої ж нагоди Саша встала і непомітно повернулася додому. Декілька днів вона з ліжка не виходила.
«Ну як змогла Світлана його зустріти саме тоді, коли він був у роз лученні? Та й чому не мені він дістався? – думала Саша, витираючи сльози на очах. Дівчина вирішила переїхати в інше місто, щоб позбутися нескінченних запрошень Світлани в гості, а також спробувати почати все з чистого аркуша, залишивши Віктора у минулому. – Ти здуріла? Яка вища освіта у Києві? – Не розуміла сестра Сашки, – тобі роботи у нас мало? Хочеш, я тобі за фахом щось знайду? Однак Сашка вже навіть квитки на потяг купила і через день вона посіла своє місце, залишивши минуле за вікном. На вокзалі її зустрів чоловік у сірому пальті. Він узяв Сашу під руку і сказав: – Їдемо до РАГСу заяву подавати. Там до мене вже звикли, я 2 тижні тому зі Світланою роз лучився. Чи ти хочеш ще на 5 років мене втра тити? Я, може, до наступного разу від нудьги помру, — сміявся Віктор. Звичайно, Світлана образилася на Сашу і більше з нею не спілкувалася, але те, що відбувалося за межами їх з Вітею будинку, її мало цікавило. Нарешті, вона стала заkонною дружиною kохання всього свого життя.