Коли я виходила заміж за Ігоря, думала, що наше спільне життя буде схоже на добру казку, але так сильно я ще не помилялася. Сама я родом із села, але приїхала до міста вчитися, саме тут і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ігор красиво до мене доглядав, і відповідаючи, потім, коли він зробив мені пропозицію, я зовсім не сумнівалася у своєму виборі.
Незабаром ми одружилися. На наше весілля мати подарувала мені однокімнатну квартиру. Вона була повністю записана на мене. Спочатку все було добре, але потім почали з’являтися тривожні дзвіночки. Все почалося з того, що він розкидав свої речі і відмовлявся прибирати: – Ну, я втомлююся після роботи, складно тобі прибрати, – казав він. Я теж працювала, але доводилося ще за Ігорем все підбирати.
Так згодом усі обов’язки по дому непомітно лягли на мої плечі. Ігор тільки на роботу ходив та у комп’ютерні ігри грав. Коли я заваrітніла, зрозуміла, що ще турботу про дитину виключно на своїх плечах нізащо не потягну. Тут моя мама почала натякати: -Якби ти зі мною жила, було б простіше. Я багато думала і зрештою зрозуміла, що треба роз лучатися. Ігор досі вважає, що через дурниці я подала на роз лучення.