Багато років тому, коли у nологовому будинkу за один день могли наро дитися 50 немовлят, Ганна Володимирівна наро дила дочку. Чи могли її підмінити? Жінка все частіше думала про це. Зрештою така можливість була. Немовлят сповивали однаково і несли відразу. Цілком можливо, що їх виnадково підмінили. Чому дочка не була схожа на матір, якщо не з якоїсь іншої причини? Вона була зовсім не схожа на матір. Ні за зовнішністю, ні за характером. Ганна Володимирівна була домогосподаркою. Вона вважала, що мати сім’ю, жити в комфорті та народ жувати дітей – це покликання жінки. А її дочка дотримувалася здорового харчування, тож багато не їла.
Катя добре навчалася в школі, закінчила гімназію, вступила до університету, а потім отримала хорошу посаду. Однак про створення сім’ї вона не замислювалася. У неї не було наміру заваrітніти. Діти – це клопітно. Катя так говорила, коли їй було 16, але мати не звертала на це уваги. Коли її дочка наблизилася до тридцяти років, мама почала турбуватися, хто ж доnомогатиме їй потім? На старості ніхто навіть склянку води не запропонує. Катя, однак, не збиралася звертати увагу на матір. Вона має право приймати власні рішення, адже вона доросла та самостійна людина. Окрім цього, розмов майже не було. Спілкуватися ставало дедалі важче. Ганна Володимирівна не була схожою на свою дочку, що відзначали навіть сусіди. Катя навіть на батька та його родичів не схожа. Єдине, що було схоже між батьком і донькою – це те, що в обох гострий розум і миттєво всі схоплюють. Ганна Володимирівна була стурбована думкою про підміну.
Занепокоєння жінки підтвердив один випадок. Після роз лучення батько Каті поїхав та подарував дочці документ на свою частину квартири. Дочка вже давно жила у Києві. Після відходу батька з життя вона отримала дві квартири у столиці. Катя заробляла солідно. Вона так багато працювала, що навіть не встигала витрачати гроші. Катя мала багато обов’язків, пов’язаних з поїздками, тому вона часто літала по світу. На її рахунку була велика сума грошей. Мати вирішила попросити свою дочку, щоб вона віддала їй документи на її частку у квартирі. Але відповідь була несприятливою. – Мамо, ти тут живеш, ніхто тебе з квартири не виганяє. Нехай все залишиться як є. Ганні Володимирівні нічого не залишалося, як терпіти. А Катя, однак, забила на матір і на те, що вона дала їй життя, навчила першим словам і крокам. Ганна Володимирівна вже уявляла собі, як донька відправляє її до будинку для людей похилого віку, щоб отримати квартиру. На щастя, квартира мами знаходилася не у місті, а у невеликому селі. Інакше Катя давно вже попросила б маму поїхати. Ну і фантазії у жінки!