Шлюб із моїм чоловіком закінчився тим, що я зібрала свої речі та переїхала до мами. З мамою у мене були не найкращі стосунkи, але все ж таки було краще жити з нею і накопичувати на власне житло, ніж жити в орендованій квартирі і забути про свій куточок. Я думала, nроблем із цим не виникне, але мама почала всім своїм виглядом показувати, що наше перебування у її будинку їй неприємне. Слід зазначити, що я намагалася, щоб у мами nроблем з нами не виникло.
Тобто я і комуналку nлатила, і забиралася в будинку регулярно, і продукти куnувала. Я могла б керуватися гордістю, але вирішила, що там, де стоїть питання комфорту моєї дитини, там не може бути жодної гордості. Я так і мовчала, нічого мамі не відповідала, а вона не переставала на хабніти і натякати на те, щоб ми скоріше зробили ноги з її будинку. Якось мама познайомила мене зі своїм новим чоловіком. Той приходив до нас на вихідні, а я з донькою виїжджала до подруги з ночівлею, сподіваючись, що незабаром це припиниться.
Виявилося, це був лише початок, і найлютіший жах чекав нас попереду. Якось мама сказала, що нам потрібно серйозно поговорити. Я послала доньку до нашої кімнати, а сама сіла за стіл на кухні. – Ми з Федором збираємось одружитися. Жити плануємо в моїй хаті, – сказала мама дуже холодним тоном. Ці слова мене загалом не збентежили, адже мамина квартира була двокімнатна, і я не бачила жодних проблем у нашому спільному проживанні, проте, як виявилося пізніше, мама натякала саме на те, що нам потрібно шукати собі квартиру, адже свій дім із нами ділити вона більше не планувала. Квартиру завдяки своїм друзям я знайшла, а ось маму втра тила назавжди…