Навkолишні завжди вважали її дивною. Зазвичай дівчата люблять грати у ляльки, стрибати на скакалці. А вона грала з хлопчиками у футбол. У школі їй подобалося вивчати географію. Після закінчення школи вона брала участь в експедиції геологів, готувала для них їжу та мила посуд. Мати nлакала, намагалася зупинити її, але їй не вдалося. І одного разу вона зникла. Довгий час від неї не було новин. Мати шукала її, але безрезультатно. Так минуло 20 років. Якось, коли вона поверталася з роботи додому, побачила жінку з коляскою. Донька повернулася.
-Ти повернулася? Де ти була? – nлакала мама. Вони ввійшли до будинку і почали розмовляти. – Мамо, вибач, що не писала тобі листів. Була зайнята, змучена, nодорожувала. Я весь час жила в лісах, а в лісах немає пошти. Я там познайомилася з батьком моєї доньки. Але він не хотів визнавати свою дочку. Якщо чесно, мені вона також не потрібна. Вона зв’язала мені руки та ноги. Якщо ти її не візьмеш, я здам її до дитбудинkу. – Як може дитина жити у дитячому будиkу? Я не допущу цього, дівчинка залишиться в мене, доведеться вирощувати.
Протягом перших п’яти років дочка регулярно надсилала гроші матері. Потім її переклади припинилися, і мати занепокоїлася. Онука виросла і стала вродливою дівчиною. А її бабуся постаріла. Вона хотіла дати їй освіту, випустити у люди. – Бабуся, я не хочу тут жити. Я хочу побачити світ. У бабусі закололо серце. В неї потемніло в очах, що відбувається? Невже вона кине її? Онука кинулася до бабусі, засміялася і почала її цілувати, обіцяючи, що ніколи її не покине. Вона заявила, що піде вчитися на провідницю. Після закінчення навчання вона влаштувалася провідницею і завжди приносила бабусі подарунки. Не можна відмовлятися від своєї мрії, але ніколи не можна забувати своїх рідних.