Із Вадимом я познайомилася ще в університеті. Він був настільки наполегливим, що я просто не змогла встояти його натиску. Ми одружилися. Вадим був єдиним сином своїх заможних батьків, які подарували нам на весілля квартиру. Вадим мав автомобіль, і з фі нансової точки зору нас нічого не турбувало. У мене не було батька, а мама працювала вихователькою у дитячому садочку. Звичайно, грошей у нашій родині ніколи не було. Коли у нас наро дилася донька, я пішла у деkрет. Саме в цей період я помітила зміни у поведінці Вадима: він став затримуватися на роботі, іноді приходив під ранок і п’яний. Якось чоловік мав зустріч випускників.
Дочекавшись 12 ночі, я зателефонувала йому. Вадим не відповів. Тоді я попросила сусідку посидіти з донькою і поїхала до його однокласників. Я зайшла до квартири, в якій мала відбутися вечірка. Двері були відчинені. Я пройшла в спальню – і застала чоловіка, який спить поруч зі своєю однокласницею. Не ставши будити будь-кого, я повернулася додому. Вадим прийшов в обід, почав говорити, що вечірка затяглася і що він залишився ночувати в друга. Але я розповіла йому все те, що бачила вночі, і заявила, що подаю на роз лучення. Мама радила мені зберегти сім’ю бодай за ради дитини. А батьки Вадима зі свого боку обіцяли куnити квартиру в іншому місті: мовляв, ми переїдемо – і почнемо життя із чистого аркуша. Я погодилася.
Ми переїхали – та Вадим справді змінився. Щодня приходив додому вчасно, що вихідних водив нас красивими місцями міста. Якось я крутилася в супермаркеті поряд з нашим будинком, але так і не змогла знайти те, що шукала. Тому ухвалила рішення поїхати на таксі до сусіднього супермаркету. Зайшла – і побачила чоловіка на касі – у компанії тієї самої однокласниці. Я підійшла до них, привіталася. Чоловік зніяковів і лише спитав, мовляв, а що я тут роблю? Я в сльо зах повернулася додому, розвалилася на диван і почала думати, що робити. Так, мені 40 років, кому я потрібна у такому віці? Але мені все одно: подам на роз лучення: будь що буде.