У студентські роки я познайомився з хлопцем на ім’я Семен. Він мав дуже складні стосунkи з батьком. Матері хлопця не стало рано, а потім його виховував батько один, і, самі розумієте, чоловікам важко справлятися з цією роботою одному. Батько любив свого сина, але боя вся розпестити його цією любов’ю, і тому іноді він поводився з сином занадто грубо.
Тоді ще 16-річний підліток не розумів, вірніше, не хотів розібратися та зрозуміти причину такої брутальності з боку батька. У 16 Семен втік з дому. І переїхав до міста, де ми й познайомилися, коли нам обом було по 18 років. Ми навчалися в одному універі, тож вирішили зняти одну квартиру на двох. Щоправда, у нашій квартирі телевізора не було, бо ця історія набула б інших обертів. Ви зараз зрозумієте, чому. Як я вже писав, Семен втік із дому, коли йому було 16, тобто він був неповнолітнім.
Тоді він обірвав усі зв’язки з батьком, і бідолашному чоловікові нічого не залишалося, окрім почати розшук сина. До чого тут телевізор? Так ми б дізналися про розшук раніше, якби у нас був телевізор, а то я побачив на екрані в супермаркеті на хабне підліткове личко свого товариша, попросив зробити голосніше, і ми з ним стоячи дивилися, як по одній програмі показують його і кажуть, що розшукується вже 3 роки. Семен після цього вирішив повернутись у рідне місто, і вже будучи дорослим мужиком розібратися, як вони з батьком дійшли до такого. Як і слід очікувати, чоловіки помирилися. А я був лише радий щасливому кінцю цієї історії.