Дід Микола та Юлія разом прожили тридцять років майже, жили в коханні та гармонії, виховали трьох дітей. Діти, коли виросли, роз’їхалися різними містами, батьків відвідували рідко, але Микола та Юлія не сумували, вони завжди були підтримкою один для одного, а ще завжди могли знайти заняття собі до душі. Тільки ось долею було підготовлено так, що Юлія цей світ покинула раніше.
Тоді Микола лишився зовсім один. За життя вони з дружиною встигли нажити дачу на селі, тільки здоров’я Миколи більше не дозволяло стежити там за городом, тому він запропонував дітям дачу. Тільки всі були зайняті своїми справами, нікому не був потрібен будинок у селі. На пропозицію відгукнувся лише молодший онук. Він намірився одружитися, а молодятам потрібен був дах над головою.
Життя у селі Вадим не цурався. Незабаром він із молодою дружиною там оселився, почали обробляти город. Вадим був вдячний дідові за подарунок. Дід одразу написав дарчу на нього. Вадим часто відвідував діда і за потребою доnомагав. Він був єдиним, хто про дідуся не забув. Миколи Семеновича не стало у сімдесят років. Його смерть привернула увагу родичів, люди приїхали, щоб розібрати спадщину, але Микола переписав на онука.