Я думаю, що всі у своєму житті коли-небудь стикалися з тим типом нав’язливих незнайомих людей, які просто люблять повчати чужих дітей. Саме така тітка до мене вчора причепилася на зупинці. Ми чекали на автобус. Моєму синові п’ять років. Діма завжди був дуже слухняною дитиною. Він сидів собі на лавці і спокійно їв цукерку, яку я дала йому як винагороду за з’їдену кашу на сніданок.
Я стояла недалеко і виглядала на автобус. Раптом поряд з ним сіла жінка років п’ятдесяти і почала повчати мою дитину. -Ось ти цукерки їш, а цукерки це шкідливо для зубів, краще б ти з’їв щось корисне. У тебе щечки ще такі круглі, багато цукерок, мабуть, їж. А мама тобі не говорила про те, що попа злипнеться, якщо багато солодкого їсти?
Щиро кажучи, від її слів у мене повільно, але вірно почало підгоряти. А тітка й не планувала зупинятися. -А тато в тебе хоч є? Що він тобі каже? Я набрав більше повітря в легені, видихнула і натягла на обличчя посмішку. -Тато у нього є, і він каже, що не потрібно слухати будь-яких жінок з непропорційно великими носами, які люблять їх пхати не в свою справу. Дама відкрила рота, у неї навіть обличчя смішно витяглося, але обуритися на мої слова вона не встигла. На щастя, приїхав автобус, і ми швидkо до нього заскочили.