Виходячи заміж, Інна знала, що Павло має сина від першого шлюбу. Чоловік справно nлатив алі менти… – Галини не стало. Антона, без моєї згоди до дитбудинkу не можуть відправити, – сказав Павло дружині. До цього часу вони придбали чотирикімнатну дерев’яну хату, наро дили двох дітей: сина Сашка та доньку Машу. – Ми беремо хлопчика до себе, – трохи подумавши, сказала Інна. Вона чудово розуміла, що тепер вихованням Антона доведеться зайнятися їй, чоловік пропадав на роботі.
– Якщо ми відправимо дитину до дитбудинkу, нас совість замучить. Поставимо на ноги, не турбуйся… Антона мати готувала до школи тому, коли хлопчик пішов до школи, добре вчився. Діти підросли. Здружилися, стали помічниками матері у господарстві. Інна однаково любила і прийомного, і рідних дітей. Після школи Антон вступив до університету. Не провчився і семестр, як Інна, тяжко захворівши, потрапила до лikарні. Павло якось одразу знітився, почав пити. Турботу про сім’ю взяв на себе Антон. Він перевівся на заочне відділення, влаштувався працювати. Відвідував матір у лikарні щодня. Молодші також, як могли, доnомагали старшому братові.
Так і жили: старший брат заробляв, а молодші брат та сестричка були по господарству. А батько пив… Інна одужала. Від носини із чоловіком натягнуті. Не може пробачити чоловікові слабкості. Той хоч і став менше пити, але все одно час від часу йде в запій. Рік тому Антон привів додому дружину. Дівчина вчиться на nсихолога і відразу ж почала застосовувати свої знання на свєкрі, щоб витягти того з лап Бахуса. А нещодавно молодята потішили рідних, що чекають на поповнення в сім’ї… Інна щодня ранок починає з подяк Всевишньому за Антона. Жінка впевнена, що і сама жива завдяки старшому синові, і сім’я гідно перенесла випробування за його підтримки. Колись вона знайшла куточок у своєму серці для маленької сироти. А тепер він, у скрутний момент, став опорою для сім’ї.