Я приїхала вчитися в кулінарний технікум із села. Жила у студентському гуртожитку. Познайомилися з Артуром, і він став до мене доглядати. Огорнув мене ласкою та турботою, а через чотири місяці він запропонував мені вийти за нього заміж. Перші хмари наді мною проявилися при знайомстві з його мамою та сестрою. – Навіщо тобі це село?! Ні зовнішності, ні манер. Їй лиш твої гроші потрібні, – сказали вони синові, але той не звернув на їхні слова уваги. Ми зареєстрували свій шлюб у РАГСі і стали жити на квартирі Артура.
Коли свекруха приходила до нас, вона зверталася зі мною, як із слугою. Поступово і Артур перейняв у мами манеру звернення до мене. Через рік я заваrітніла. Зраділа, сподівалася, що чоловік почне звертатися зі мною, як і раніше. Але Артур спершу накричав на мене, а потім, заспокоївшись, сказав: – У мене тільки-но справи пішли в гору. Немає часу , ні зайвих коштів на дитину. Завтра займу у матері грошей, підеш перервеш вarітність! – Це ще треба довести, що дитина Артуріка! – шипіла на мене свекруха. – Хто знає, скількох ти приголубила, поки чоловік працював! Я не стала далі слухати, зібрала речі та пішла. Подруга доnомогла мені знайти житло.
Її родичка, баба Аня, пустила мене жити до себе у квартиру, виділила мені кімнатку. Подруга так само наполягла, щоб я подала на роз лучення та алі менти. Я подала заяву до су ду. Свекруха знайшла для синочка адвоката, той на суді зажадав тесту на батьківство. Я відмовилася. За порадою тієї ж подруги і з її доnомогою, знайшла роботу і потихеньку почала пекти на nродаж. До пологів у мене вже була маленька клієнтура. У мене наро дився хлопчик, точна копія батька. Баба Аня дбає про нас, як про рідних. Я поки що підробляю з дому. Але впевнена, що коли вийду на роботу, все в мене складеться добре. А про цей зміїний клубок, сімейку Артура, і чути нічого не хочу.