Нас із Настею пов’язували ніжні почуття та інтелектуальна сумісність. Ми зустрічалися рік, коли Настя вирушила на день народ ження однокурсника. Я не пішов із нею, бо був на роботі. Після цього свята я не міг до неї додзвонитися і ввечері поїхав до неї. Настя зустріла мене заnлаканими очима. Я одразу якось напружився. -Щось сталося на дні народ ження?
Вона пустила мене всередину і заnлакала. -Я нічого не пам’ятаю, він щось мені підсипав, але … наді мною поглумилися. Я завмер. Важко описати емоції, але основною була лють. Я поставив лише одне запитання: -Хто? -Максим з нашого курсу. Я розповідала, він доглядав мене, а я відмовила. Він вирішив взяти силою – схлипувала Настя. Мене трясло від злості, і я вийшов з її будинку, одразу попрямував на пошуки цього покидька. Тільки не знайшов його. Той, мабуть усвідомивши, що зробив, втік як останній боягуз.
Його і слід зник. Він поїхав у невідомому напрямку. Він знав про мене і розумів, що я йому голову відірву. Потім виявилося, що Настя вагітна від цього виродка. Вона хотіла позбавитися дитини, але я дуже боявся за її здоров’я. Виявилося це на великому терміні. -Не губи безневинну душу, я прийму його – прошепотів я. Ми тоді сиділи на балконі та розмовляли. Ми з Настею одружилися. У нас є зараз і спільна дитина. Мішу я виховую і люблю як рідного сина. Про ті події намагаємося не згадувати.