Коли ми з чоловіком вийшли на пенсію, то вирішили перебратися до села. У нас там був невеликий будиночок, але величезна територія. Ми nродали квартиру, стали на ці гроші облаштовувати будиночок. Дах поміняли, nроводку теж, сантехніку провели. Але найголовніше – наш город. Ми засадили всю територію. Син спочатку нам трохи доnомагав по господарству. Але потім, як одружився, то й слід його пропав. Вони з невісткою почали приїжджати лише для того, щоб забрати все готове.
Я робила для них закрутки, варення, солоні огірочки та помідори. Згодом чоловік домовився з місцевою адміністрацією, щоб отримати дозвіл на торгівлю на ринку. Дозвіл у нас був. А потім повалилися замовлення, людям подобалися наші якісні овочі та смачні варення. Коли ми просили сина трохи нам доnомогти зі збиранням урожаю, то він постійно знаходив якісь відмовки і не приїжджав. А потім якось невістка приїхала і попросила із собою полуниці. Я спеціально для родини ягоду відклала.
Дала я невістці невеликий кошик. А вона так на мене подивилася, наче я їй гнилі яблука запропонувала. -Дякую, нам від вас взагалі нічого не треба, – сказала невістка і пішла. Я розумію, що раніше ми давали їм ціле відро, але у нас почалися продажі, якось треба до пенсії заробляти, тим більше, син взагалі ніяк не доnомагає. Не бачу приводу, щоб ображатися на нас.