Світлана завжди була унікальною дитиною. Її дитинство було прекрасним, вона добре вчилася, ходила на малювання, читала книги. Але все звалилося в один момент… Пішла з життя її мама. Кілька місяців потому батько привів додому нову жінку. Тамара була не схожа на її маму – сіра, непоказна. Тоді Світлана вирішила подумки відокремитися від цього світу. Заглибилася в малювання, і нічого, крім природи навколо, вона не помічала. А потім не стало й батька.
Господинею в домі, який належав Свєті, стала Тамара. Світлана виросла, поступила в училище, де і познайомилася з талановитим режисером. Дуже скоро дівчина зрозуміла, що коханий, як творча натура, не вірний їй. Вона не стала терпіти. Світлані нікуди було йти, тому вона вирішила повернутися в рідний дім. Там її зустріла Тамара. -А що ти не подзвонила? Я б зустріла тебе! Але дівчина нічого не відповіла і мовчки пішла в свою кімнату. Уночі не спалося, а вранці боліло все тіло, і дівчина не могла встати з ліжка. Коли вона нарешті змогла встати і пішла до вітальні, побачила, що мачуха сидить у кріслі і читає книгу. -А що читаєте?
-Очі не бачать. Просто гортаю сторінки. Ось батько твій, коли жив, читав мені вголос. -Так і я можу прочитати… Так вони і зблизилися. Тамара не стала приховувати своїх почуттів, і постійно nлакала при Світлані. Вона розповідала, що її батько став проблиском світла в її похмурому житті, а після його смерті все повернулося на свої круги. Незабаром вона стала жалітися на те, що повністю себе втра тила, і не бачить більше ніякого сенсу в своєму сірому житті. -Яке ще “сіре”? Давайте, для початку, зробимо вам зачіску. А потім я ще й портрет ваш намалюю. Коли Світлана піднялася за гребнем, у неї знову сильно забо ліла спина. Мачуха різко встала, що доnомогти їй. З цього моменту вони стали один для одного опорою – як у прямому, так і в переносному сенсі.