Зі Світланою ми були знайомі з самого дитинства. Вона була найкрасивіша дівчинка у нас у дворі. Світлана була блакитноокою брюнеткою, так ще й навчалася добре, особливо з математики. Усі хлопчаки мені заздрили, коли дізналися, що ми зустрічаємось. Так дитяче kохання переросло в щось більше, після школи ми одружилися. Стали винаймати невелику квартиру, я працював на будівництві, а Світлана була бухгалтером. У нас усе так добре складалося, я не міг повірити своєму щастю.
Деякі мої знайомі почали говорити, що бачили Світлану в машині якогось чоловіка. Але я їм не вірив, адже пам’ятав, як вони мені заздрили, коли Світлана за мене заміж виходила. Я думав, що вони від заздрощів так кажуть чи від злості. Якось вирішив я Світлану з роботи зустріти, але її не попередив. Приходжу в офіс, а мені заявляють, що Світлана вже місяць як не працює. Це було див но, адже дружина поверталася пізно вночі, вся втомлена. Те саме повторилося і цього вечора.
Світлана прийшла, стала сkаржитися на те, як їй важко, як вона втомлюється . Я прямо запитав: -Ну і хто він? -Мій начальник. -Як ти могла? Ти ж знаєш, що я тебе щиро кохаю… ти просто взяла та все зруйнувала. -Та тому, що ти ще можеш запропонувати мені крім kохання? У тебе нічого немає, а в нього і квартира, фірма, і машина. Так я і розійшовся з моєю першою любов’ю Світланою. Одного зрозуміти не можу, чому жінки такі меркантильні. Я заради неї був готовий на все, намагався все облаштувати, щоб їй було комфортно. Але вона все одно вибрала баrатійшого чоловіка.