Лена, Аня і Юля дружили з самого дитинства. Ще зі школи збиралися разом і робили домашнє завдання, завжди гулялм разом, бачилися кожен день. Аня була самою забудькуватою у компанії, її забудькуватість проявлялася в основному у фінансових питаннях. Йшли в кіно чи в кафе – Аня забувала гроші. Подруги вічно за неї платили, а Ані, звісно, було так комфортно.
“Нічого страաного, куnлять собі помаду подешевше” – завжди думала Аня, в черговий раз гуляючи за рахунок своїх подруг. Коли дівчата були у 9-му класі, Аня купила лотерейний білет, який виявився вийгрішним. За грошами вона, звісно, пішла разм з подругами. В той сами день виявилося, що Юля записувала все, що витратила на Аню, в маленький блокнот. Коли Аня взяла свій вийгріш, Юля почала вимагати віддати їх витрачені на неї гроші, адже вона завжди її виручала, коли це було потрібно.
Природно, Аня не очікувала такого. Вона віддала всі гроші вже kолишнім подругам, так би мовити – розnлатилася за халяву. У той же вечір їх, здавалося б, міцна дружба була зруйнована. Але хіба можна було назвати такі відносини дружбою? З однієї сторони, жити за разунок друзів – неправильно, але і бути дріб’язковим до такої ступіні – ще гірше.