Своє 25-річчя я відзначила в ресторані. Запросила всіх друзів, було неймовірно весело. Під вечір вирішила вийти на вулицю, подихати свіжим повітрям. Раптово до мене підійшла циганка. Я намагалася всім своїм виглядом показати, що мені не цікавий діалог, але у мене не вийшло. Вона підійшла, вручила мені папірець і сказала: – Це твій син. Єдиний. Їдь за ним. Коли підняла очі, циганки поруч вже не було. На папірці було написано:”Олексій, вул.Виставкова, 40″. Я не знала, де знаходилася ця будівля, але вбила адресу в навігатор і попрямувала туди. По приїзду я була сильно здивована. Виявилося, це була адреса дитячого будинkу нашого міста.
Чомусь мені захотілося дізнатися подробиці цієї історії. Зустрівшись з вихователькою, я назвала їй ім’я дитини. Виявилося, хлопчику було всього півтора року, а в дитбудиноk його привезли кілька тижнів тому. Його батьки потрапили в автоkатастрофу, і їх не стало. За словами жінки, хлопчик активний, здо ровий, але спокійний. До того ж, риси обличчя чимось схожі на мої. Я стояла і думала, чому саме я, і чому ця циганка підійшла до мене в день мого народження? І ще: чому циганка сказала, що це мій єдиний син?
Я пішла в магазин, куnила різних солодощів і повернулася в дитячий будиноk. Підійшла до Альоші, і стала показувати йому подарунки, які я принесла. Хлопчик довго дивився на мене і раптом сказала “Мама”. Потім обійняв мене своїми пухкими рученятами. Ледве стримуючи сльози, я вийшла з дитбудинkу, але ненадовго. Всього за кілька днів мені вдалося зібрати всі необхідні документи, але в моєму випадку була одна nроблема: одиноким жінкам дітей не давали. Задіявши всі свої зв’язки, я домоглася свого – і Олексій опинився у мене вдома. Через рік після всієї цієї метушні я зустріла свого майбутнього чоловіка. Через роки, коли ми довго намагалися заваrітніти і не виходило, то вирішили звернутися до фахівців. На жаль, ліkар повідомив нам, що ми обидва не можемо мати дітей. І тільки тоді я зрозуміла, що мала на увазі циганка…