Я наро дила дитину три місяці тому, а моя найкраща подруга на восьмому місяці ваrітності. Нещодавно я гуляла з малюком, та Іра мені подзвонила. Вона попросила мене зустрітись. Домовилися ми зустрітись у кафе. На той час синочок заснув, тому я не переживала, що він нам заважатиме розмовляти. Прийшла Іра після консультації, обличчя було якимось сумним. Я стурбувалася. Невже щось не так з дитиною? -Іра, на тобі обличчя немає. Щось трапилося? Щось не так із дитиною?
Іра тяжко зітхнула. -Ні, на щастя, з дитиною все нормально. Тут у іншим справа. -У чому ж? – Я завжди мріяла про доньку, ти ж знаєш. Ми ще коли в університеті навчалися, я тобі казала, що дуже хочу, щоб першою в мене наро дилася дівчинка. Я кивнула, погоджуючись, була така справа. -Ми з чоловіком обговорювали, як назвати нашу донечку. Зупинилися на імені Даніела, мені воно дуже подобається. Чоловік підтримав вибір. Тільки варто було родичам дізнатися, як вибухнув сkандал.
Вони буквально зводять мене своїми порадами. Мама навіть вимагає, щоби доньку назвали на честь її мами, Галиною. Чому вони думають, що мають право втручатися? Хіба я не можу назвати мою доньку так, як я хочу? Навіть не знаю, як пережити останній місяць. Ми з чоловіком вирішили, що назвемо доньку, як хочемо, а вже потім розповімо родичам. -А вони не образяться? -А я не ображусь, що за мене намагаються вирішити, як називати мою малу? В принципі, мені здається, що Іра має рацію в цій ситуації.