Вже тиждень Микола не міг знайти місця. Треба було розповісти все батькам, але не міг знайти правильних слів, щоб пояснити все. Нарешті, втомившись мучитися, він вирішив поговорити з батьком. Батько сидів у своєму кабінеті та переглядав якісь папери. -Тату, з тобою можна поговорити? -Так, заходь. -Тату, загалом тут така справа… Від мене дівчина заваrітніла. Позбутися дитини не можна, термін великий. Роман Васильович зняв окуляри: -Що за дівчина? -Наша сусідка Оля.
-Справа в тому, що я не впевнений, що це моя дитина. Я нічого до пуття не пам’ятаю з того вечора. Я був п’яний, вона мене провела додому. Вона каже, що я став до неї чіплятися, все так і сталося, але я не впевнений. Тому маю намір просто забити. Вона дівчина гарна начебто, але ж у нас немає і не було жодних стосунків. Ось заваrітніла, нехай сама з дитиною і розуміється. Батько насупився. -Чоловіки так не роблять. Не можна кидати, якщо дитина від тебе. Я думаю, я не так тебе виховував. Коли мати дізналася про те, що сталося, вона закотила сkандал. -Оля бреше все! Вона хоче обдурити мого хлопчика і одружити з собою, нагуляла дитину незрозуміло від кого!
Але батько був непохитний: -Зробимо тест Д НК після народження дитини. Якщо це мій онук чи онука, залишити ми не можемо дівчинку одну з дитиною. Рівно вчасно Оля наро дила здо рового хлопчика. Тест підтвердив батьківство. Оля, знаючи про ставлення Колі та його мами, відмовилася брати доnoмогу від їхньої родини. Того дня Коля дивився на Ольгу та свого малюка, і щось у його душі ворухнулось. Він пішов і напився. Душу мучили тривожні думки: як він міг навіть думати про те, щоб кинути свого малюка і таку чудову дівчину? Може ще не пізно все виправити ?