Рік тому я запросив Антоніну до себе додому, познайомитись з матір’ю. – Як тобі Тоня? – Запитав я у мами, коли проводив дівчину додому і повернувся до себе. – Усім хороша дівчинка, але за дружину не годиться, – відповіла мама. – Моя тобі порада – роз лучись з нею. Або отримаєш не дружину, а дорослу дочку-невміху. – Я її люблю і одружуся! – твердо сказав я. – Твій вибір, – відповіла мати. – Тоді я перепишу на тебе бабусину квартиру. Одружуйтесь і живіть там. Я до вас лізти не буду. Як же мала рацію мама…
Після весілля ми з Тонею стали жити у моїй квартирі. Мама, як і обіцяла, жодного разу досі не приходила до нас. Ми з Тонею самі до неї ходимо у гості. Відвідуємо і свекруху з бабусею. Бабуся вчителька початкової школи, мама веде гурток гри на фортепіано. Милі, інтелігентні жінки. У будинку в них завжди чистота та порядок. На відміну від нашого . Тоня в мене дуже начитана, ввічлива, скромна, скрипалька (для будинку зійде), вишиває та в’яже. Останні три навички хоч і приємні, але не обов’язкові для дружини. А ось готувати, гладити, забиратися в будинку, мити посуд та просто в магазин сходити за продуктами. Цього вона робити не хоче та не вміє.
– І чому я мушу це робити? – Відповідає вона на мої докори. З роботи додому приходить раніше за мене. Сидить, книжку читає, чекає, коли з роботи повернуся, принесу продукти, приготую вечерю. Потім ми разом вечеряємо і вона знову береться за книжку, а я йду мити посуд. Потім займаюся збиранням. Двічі я не стримався, двічі влаштував сkандал, двічі прибіrли її мама з бабусею доnомагали зібрати речі. Я, дурень , тоді утримав дружину. Тому, напевно, і мої докори відскакують від неї як горох від стіни. Як сиділа вдома із книжкою, так і сидить. Але більше не сидітиме. Я зателефонував її родичкам і запропонував, щоби приїхали і забрали Тоню з речами. Таксі я, так би мовити, оnлачу.