Павло та Юля жили в мирі та злагоді сімнадцять років. Всі навколо казали, що вони зразкова пара і чудово підходять один одному. Вони жили звичайним життям, виховували трьох дітей, обзавелися за роки шлюбу майном. Нещастя сталося, як це зазвичай буває, несподівано. Одного зимового дня подружжя поверталося додому після роботи. Того дня дороги були вкриті кригою, машину занесло. Машина врізалася у дерево. На перший погляд, ні з ким не сталося нічого серйозного, подряпини на машині, і Юля вдарилася головою.
До ліkарні про всяк випадок з’їздили. Там лікарі сказали, що це звичайний струс і не варто переживати. Але наступного ранку Юля прокинулася, розплющила очі і побачила перед собою непроглядну темряву. Після цього випадку вона втратила зір. Виявилося, що був сильно травмований зоровий центр, але це прогледіли, а з часом все загострилося. Спочатку подружжя не втрачало надію, майже півроку возили Юлю до найдорожчих лікарень. Але шансів на відновлення не було.
Юля змирилася, згодом навіть звикла до непроглядної темряви. Одного ранку вона прокинулася, покликала чоловіка, але ніхто не відповів. Потім старший син прийшов зі школи та пролив світло на раптове зникнення батька. Батько залишив записку, де казав, що не збирається жити з інвалідом, що знайшов собі нормальну, здо рову жінку. Юля гірко nлакала. Почалося роз лучення. Павло не хотів віддавати квартиру, машину та дачу, але суд прийняв сторону жінки-інваліда з трьома неповнолітніми дітьми. Усе майно поділили порівну. Юлі дуже доnомагав старший син, Миколі тоді виповнилося сімнадцять років. Він і мамі доnомагав і за молодшими доглядав. Жили скромно, але непогано. Батьки Юлії надавали фінансову підтримку. У п’ятдесят років Павло і сам залишився ін валідом через нещасний виnадок на роботі, йому відірвало ноги. Тільки він тоді був зовсім один.